Витриманий Теґуаньїнь

Теґуаньїнь – найвідоміший південнофуцзянський улун із 300-річною історією. Раніше чай обсмажували сильно. Це дозволяло листу краще зберігатися та переносити транспортування, не втрачаючи свій аромат. Але кілька десятків років тому, з появою холодильників, швидкої доставки та інших можливостей, все більшу популярність завойовують слабообсмажені улуни. Ступінь обсмажування може дуже сильно змінити смак напою. З обсмажуванням йде терпкість і відчуття свіжості, але з'являється м'якість і насолода. У різний час дня кожен із цих чаїв може порадувати по-своєму. Але зазвичай кожна людина має свої вподобання.

У різних селищах повіту Аньсі виходить різний до смаку чай. Славу завоювали чотири села: Сіпін, Сянхуа, Ґаньде та Чанкен. Незважаючи на те, що Теґуаньїнь у них впізнається завжди, але насиченість, відтінки та провідні ноти смаку, його глибина дуже залежить від регіону збору. Крім того, є безліч різновидів обробки цих улунів: витримані, з черешками, з найбільшого листя, сирі та інше.

Улуни заварюються окропом розрахунку 7 грам на 100 мл. Чай можна пити традиційно швидкими протоками.

Існує і особливе церемоніальне заварювання скручених улунів. Як описують на китайських сайтах: треба наповнити посуд на 1/3 чаєм. Перший раз промити чаїнки. Другий раз - настояти 30 секунд. Наступні заварювання також витримувати чай з водою, збільшуючи час. Таким чином чай можна заварити відразу яскраво насичено. Вийде 5-7 проливів.

Для заварювання підійдуть кераміка, фарфор. Але в церемоніях дуже часто використовують їсінські чайники з глини чжуні округлих форм. Можна сказати, що це ідеальний посуд для розкриття Теґуаньїні.

У всіх улунів першу заварку зливають, щоб дати чаїнкам краще розкритися і змити зайвий пил від ламаного листа.

Заварювання улунів з чайними парами

Напевно ніхто не знає, коли і яким чином з'явився улун Теґуаньїнь, але розповідають таку легенду.

У Фуцзяні, повіті Аньсі, селі Сіпін жив бідний селянин, який високо вшановував богиню милосердя Ґуаньїнь. Віруючі вважають, що вона допомагає всім нещасним, простягає руку приниженим та знедоленим, стає захисником усіх слабких та пригноблених. Селянин, схиляючись перед її добротою і досконалими благодіяннями, не міг спокійно проходити повз старий покинутий храм, який давним-давно був побудований на її честь, а потім був покинут. Він щодня вранці, коли йшов працювати на поля, забирався у храм та розставляв свіжі квіти. У свята запалював свічки і приносив у дар солодощі та фрукти. Рік у рік він служив богині, не просячи нічого натомість.

Але одного разу стався неврожай, і селянин мав пережити голодну зиму. І тоді уві сні до нього прийшла богиня милосердя Ґуаньїнь. Вона похвалила за віддане служіння і пообіцяла віддячити особливим подарунком, який він знайде за її храмом. Вранці натхненний селянин прийшов до храму. Обійшов його кілька разів, але нічого не знайшов, окрім кущів. Тоді, ще раз придивившись, він зрозумів, що то не прості кущі, а чайні. Селянин зірвав листя - воно було дуже щільним і важким, як із заліза. Він нарвав цілий оберемок, приніс додому і приготував із них чай. Напій вийшов неймовірно смачним та ароматним. Він почастував усіх своїх сусідів, друзів, родичів, чай сподобався всім. Селянин зібрав з кущів багато чаю, продав його і заробив достатньо грошей, щоби пережити зиму в неврожайний рік. Потім він роздав саджанці всьому селу, щоб кожен міг почати вирощувати, виготовляти і продавати цей чудовий чай. Напій подобався всім, смак його хвалили по всій Піднебесній, а село процвітало. Незабаром і сусідні села приєдналися до чаєторгівлі, і так поступово всі в окрузі зайнялися вирощуванням чаю. Досі повіт Аньсі славиться своїм чаєм на весь світ. А селянин на честь високоповажної богині назвав чудовий чай «Залізною Богинею Милосердя» – «Теґуаньїнь».