Північнофуцзянський улун "Великий червоний халат зі скелі Міто"

Чай збирають у горах Уї з давніх-давен. Місцевий сорт "Залізний архат" був відомий ще 1700 років тому. А "Великий червоний халат" (Да Хун Пао) з'явився близько 360 років тому. Це місце вважається батьківщиною напівферментованого чаю улуну.

Секрети обробки та традиції обсмажування його спершу проникли на південь Фуцзяні, а потім у Ґуандун та на Тайвань.
Спочатку всі улуни з Уї здаються на одне обличчя, але насправді вони дуже різні! Листя збирають з різних кущів, по-різному обсмажують, в результаті виходять чаї, відмінні на вигляд, запах, аромат. Уїшаньський чай збирають тільки навесні, у травні, коли листя повне корисних речовин і ефірних олій, стало великим і пружним. Чай зі скель можна витримувати. У Китаї навіть стверджують, що так само, як і пуер, згодом він стає глибшим, гармонійнішим і ароматнішим. Обсмаження (або точніше – запікання) чаю займає кілька тижнів, а то й місяців, і є головним етапом обробки. Від майстерності технолога залежить якість чаю: чи вийде він ароматним, смачним чи прісним та неживим. Кожен сорт має свій оптимальний смак. А нюанси обсмажування – найсуворіший секрет майстра.

Чай чудово розкривається в їсінських чайниках, але непоганий і при заварюванні в простий порцеляновій гайвані. Першу заварку зливають, тому що вона несмачна і не насичена, сповнена чайного пилу, що спотворює смак напою. Пригощають гостей, починаючи зі другої чаши. До уїшних улунів немає вимоги, щоб вони заварювалися довго. 5-7 заварок вважаються нормою. Зазвичай заварюють швидкими проливами, заливаючи 7 грам чаю водою 100°С.

Про появу назви "Да Хун Пао" розповідають історію. Якось через гори Уї проїжджав студент, який поспішав на іспити. Дорогою він сильно застудився і не міг далі продовжувати шлях. Мандрівник постукав у хатину ченця, щоб попроситися переночувати. Чернець, побачивши студента у лихоманці, вирішив допомогти. Він заварив йому на ніч кухоль ароматного місцевого чаю, який вважав цілющим. Вранці гість відчув себе краще, а за кілька днів чаювання остаточно одужав. Він попрощався з ченцем та поспішив на імператорські іспити до столиці, де, пройшовши випробування, став чиновником і отримав від імператора червоний халат. Але колишній студент розумів, що своїм успіхом він, у тому числі, завдячує ченцю та його чудовому чаю. Тому незабаром повернувся на те саме місце в горах, де жив чернець, і підніс йому на знак подяки червоний халат. Чернець же відмовився від подарунка, сказавши, що йому ні до чого такий одяг. І тоді студент накинув халат на чайний кущ. Так і прозвали сорт чаю з того куща - "Великий червоний халат".