Чай беруть у розрахунку 7 грам на 100 мл, заливають окропом. Можна пити традиційно швидкими проливами.

Існує й особливе церемоніальне заварювання скручених улунів. Як описують на китайських сайтах: треба наповнити посуд на 1/3 чаєм. Перший раз промити чаїнки. Другий раз - настояти 30 секунд. Наступні заварювання також витримувати чай з водою, збільшуючи час. Таким чином чай можна заварити відразу яскраво насичено. Вийде 5-7 проливів. Але зазвичай так заварюють у домашніх умовах тільки на Тайвані.

Для заварювання підійдуть кераміка, фарфор. Але в церемоніях дуже часто використовують їсинські чайники з глини чжуні округлих форм. Це ідеальний посуд для розкриття тайванського чаю.

У всіх улунів першу заварку зливають, щоб дати чаїнкам краще розкритися і змити зайвий пил від ламаного листа.

Заварювання улунів з чайними парами

Наймолодший улун – тайванський. Все почалося доволі банально. І якщо про більшість чаїв розповідають легенди, то про тайванське можна дізнатися про справжню історію.

За часів династії Цін (з 1725 року, нагадаю, що це маньчжурські завойовники) частина чаєводів із Фуцзяні переселилися на сусідній із провінцією острів Тайвань. І хоча на острові зустрічалися дикі чагарники, виробники розумно вирішили привезти і свої кущі, і свою технологію обробки.

Спочатку вони виробляли переважно зелений чай, ароматизований жасмином. Може, це було пов'язано з тим, що корінні тайванці були не дуже звичні до улунів, а може, улюблених чаїв на Тайвані зробити не змогли, оскільки ґрунт зовсім інший, відповідно і смак, і аромат чаїнок інший. Але через якийсь час все ж таки приступили до виготовлення улунів. Чаєторгівля стала прибутковою справою, і на місці бамбукових заростей, колишніх фруктових садів та інших виробництв, які занепали, почали з'являтися чайні сади. Помітили, що чим вище посадка, тим ароматніший і ніжніший улун. Поступово чайні плантації стали повзти все вище й вище горами і досягали вже нереальних для континентального Китаю висот 2500 метрів.

Улун на Тайвані, хоч і оброблявся за технологією уїшних улунів або Теґуаньїнею, сильно відрізнявся від них насиченим фруктовим смаком та іншими унікальними органолептичними особливостями. Що виділило його в абсолютно новий вигляд, зі своїми критеріями якості. Тайвань був більш відкритий до торгівлі з чужинцями, і в 18 столітті йшли активні поставки улуну до Америки та Європи. З початком поширення комунізму в Китаї, коли чайне виробництво на континенті занепало, Тайвань вирвався вперед на світовому чайному ринку і став спадкоємцем великої китайської чайної історії. До речі, жителі Тайваню завжди вважали, що погані революціонери захопили їхню країну, а вони тут на острові – останній оплот китайської нації та зберігачі всіх традиційних цінностей.

Чай у ті часи ще дуже обсмажували, і основний смак формувався під час цього обсмажування. Тайванці виявилися найбільшими шанувальниками свого чаю. Щоб похвалитися один перед одним та клієнтами та з'ясувати, чий чай кращий, вони нескінченно влаштовували чайні змагання. У таких змаганнях почали використовувати все менш і менш обсмажений чай. Тільки заваривши слабо оброблену чаїнку, можна зрозуміти натуральний смак листа і з'ясувати, чия сировина, а не майстерність обсмажування, краще. Поступово сформувався попит на такий слабо оброблений чай, почалася ера слабообсмажених улунів. Сучасні досягнення – холодильники, авіа транспортування – вирішували проблему збереження чудового смаку «зелених» улунів.

Зараз на чайному ринку Тайваню можна зустріти як обсмажений чай, так і слабо. Але слабосмажених улунів у рази більше. Також існують улуни з чаїнками у формі стрічки – спадщина уїшних майстрів. Але улуни, скручені на зразок південнофуцзянського чаю, стали візитною карткою Тайваню.